Цією книгою пані Бейлі зробила велику справу: вона критичним розумом вистачила східну думку, розумом, який усвідомлює, що східна думка, так само як і західна, не може претендувати на остаточну істину. Вона не постає у одежі, що викликають благоговійний трепет, і з відповідними жестами, велячи західним людям відкинути свою кричущу недостатність і вникнути в таємничу доктрину, тим більше дивну, що може виявитися абсурдною. Вона просто заявляє: «Східна думка спрямовано дослідження глибших проблем існування. Вона не обов'язково краща за західну. Вона інша. У неї інша відправна точка. Як Схід, і Захід спеціалізувалися у своєму мисленні. Тому обидва по-своєму щирі і мають свій своєрідний погляд на світ. Але спеціалізація корисна тільки якщо вона веде до завершальної інтеграції. Хіба не настав час звести Схід і Захід разом у цій глибокій сфері їхнього життя, а саме сфері їхнього філософського та психологічного мислення?».
Ця книга знаменна як спроба не лише пояснити Схід Заходу, а Захід Сходу, а й об'єднати обидва напрями мислення в гармонію єдиної точки зору. Чи досяг її автор цієї інтеграції — судити читачеві. Але це чудова спроба, яка принесе свої плоди як більш розумного ставлення до обох типу мислення. Що надає книзі особливого значення, так це унікальне порівняння, яке проводиться між західним вченням про залози та східним вченням про «центри». Західний філософ Спіноза давно відзначив нерозривну паралель між так званими тілом і розумом у житті Абсолюту та в житті тих виразів Абсолюту, які ми називаємо індивідуумами. Якщо така паралель існує, можна очікувати за будь-якого зовнішнього прояву наявності внутрішньої чи психічної сили, яка так проявляє себе. Досі ми постулювали внутрішнє чи зовнішнє лише у найбільш загальному сенсі.
