З настанням ночі на небі запалюються тисячі зірок, але світлу деяких з них знадобилися мільйони років, щоб досягти нас. Деякі з них згасли задовго до нашого народження — навіть зірки не живуть вічно. І якщо інший, схожий на наш, світ настільки далеко... Можливо, він вже давно згас, як і ці зірки, залишивши після себе лише холодне сяйво на нашому небі.
У плани Мінгю не входили пошуки себе і сенсу життя — він просто існував, втративши рахунок дням, що минають. Під бузковим небом кожна прожита секунда здається важливішою, ніж все, що відбувалося з ним до цього моменту. Цей світ заповнює порожнечу всередині: людьми, почуттями, відчуттям потрібності. Минуле втрачає над ним владу і поступається місцем сьогоденню, і Мінгю перестає озиратися назад і нарешті наважується жити.
