У камері смертників чекає свого останнього дня людина, яка прекрасно знає: більше сподіватися їй нема на що. Але поки що вона ще живе. Мислить. Відчуває. Згадує...
Віктор Гюго, активний противник смертної кари, пішов, заради вищих цілей, на літературну містифікацію - 1829 року він опублікував невелику повість «Останній день засудженого до смерті» анонімно, під виглядом справжнього щоденника засудженого до найвищої міри покарання. Відбувся сенсаційний успіх, а слідом за ним - варто було відкритися імені автора - настільки ж небувале цькування Гюго в пресі...
Однак імена хулителів давно забуті, а повість, як і раніше, залишається одним із найсильніших творів на захист невід'ємного права людини (нехай навіть злочинця) на життя.