Перше прижиттєве видання. Іван Олексійович Сікорський (1842 – 1919) – російський психіатр, публіцист, професор Київського університету Святого Володимира, почесний член Київської духовної академії. Засновник журналу «Питання нервово-психічної медицини та психології», Лікарсько-педагогічного інституту для розумово-відсталих дітей та Інституту дитячої психопатології. Батько видатного російського та американського авіаконструктора Ігоря Івановича Сікорського. Наукові праці Сікорського спочатку належали до різних питань патологічної анатомії, а згодом до клінічної психіатрії та педагогіки. Вони розпорошені в спеціальних журналах, російських та іноземних. Крім того, він написав дуже цінну монографію «Про заїкуватість» (Санкт-Петербург, 1889), перекладену також німецькою мовою. Усього вчений написав понад сто наукових праць у різних галузях медицини, біології та педагогіки. Сікорський був членом Товариства російських лікарів, почесним членом Київської Духовної Академії, головою Київського психіатричного товариства, членом низки іноземних наукових товариств. Вчений був удостоєний премії Юшенова від Військово-медичної академії (1907), отримав почесний відгук від Конгресу з виховання у Льєжі. У 1913 році І. А. Сікорський виступав експертом і свідком від звинувачення у справі Бейліса. У першій своїй експертизі (1912 р.) Сікорський, з посиланням на французького історика-славіста А.Леруа-Больє, назвав передбачувані ритуальні вбивства «расовою помстою, або вендетою синів Якова» до суб'єктів іншої раси».
